Санкційні режими ЄС, США, Великої Британії та України: чим вони відрізняються на практиці

Свого часу мені показували структуру власності контрагента, яку компанія перевіряла за українським реєстром і вважала прозорою. Одна ланка в ланцюгу — офшорна холдингова компанія — була формально «чистою» в українських списках, але фігурувала в британському Consolidated List через власника з іншим паспортом. Ніхто в компанії цього не побачив, бо перевіряли лише один режим.

Що таке санкційний режим і чому їх декілька?

Санкційний режим — це не міжнародний закон, а рішення конкретної юрисдикції обмежити доступ певних осіб до своєї фінансової системи, ринку чи технологій. Тому їх декілька: ЄС, США, Велика Британія та Україна ухвалюють рішення окремо, на основі власних процедур і власної політичної логіки.

Це означає, що синхронізації списків між юрисдикціями немає автоматично. Особа може потрапити під санкції ЄС через рішення Ради, і лише через кілька місяців — або взагалі не потрапити — під санкції США чи Британії. Для бізнесу це означає, що перевірка «за одним списком» закриває лише частину периметру ризику.

Про те, як власне рахують поширення санкційного статусу на пов'язані структури, детальніше йде мова в статті про правило 50 відсотків у санкціях — принцип, який діє по-різному в різних режимах.

Чим санкції ЄС відрізняються від санкцій США?

Санкції ЄС ухвалюються Радою ЄС одноголосно і діють як регламенти, прямо застосовні в усіх державах-членах без додаткової імплементації. Санкції США переважно адмініструє OFAC, і їхня головна відмінність — екстериторіальність через долар: операція, що проходить через американську фінансову систему чи використовує долар, підпадає під юрисдикцію США незалежно від того, де фізично перебувають сторони.

Європейський підхід традиційно консервативніший щодо вторинних санкцій — обмежень для тих, хто торгує з підсанкційною особою, але сам під санкціями не перебуває. США використовують цей інструмент активніше й публічно погрожують ним контрагентам із третіх країн.

Практичний наслідок: компанія може вважати операцію легальною за правом ЄС і одночасно наражатися на ризик через розрахунки в доларах чи використання американського програмного забезпечення. Це одна з причин, чому ризики контрагентів у воєнній економіці варто оцінювати саме через призму декількох режимів одразу — детальніше про це в матеріалі про ризики контрагентів у воєнній економіці.

Як працює санкційний режим Великої Британії?

Після виходу з ЄС Британія веде власний Consolidated List через OFSI і має власну юридичну базу — Sanctions and Anti-Money Laundering Act. Формально список часто перетинається зі списками ЄС і США, бо політичні рішення координуються, але дати внесення, формулювання підстав і навіть написання імен можуть відрізнятися.

Велика Британія також активно працює з питанням підсанкційних активів, які фізично залишаються в країні. Дослідження Transparency International UK (2026) звертає увагу на ризик того, що підозрювані корупційні активи у Британії можуть ніколи не повернутися постраждалим сторонам — огляд дослідження. Для українського бізнесу, що працює з британськими партнерами чи структурами, це сигнал: сам факт британської юрисдикції не гарантує «чистоти» активу навіть за офіційними реєстрами.

Які особливості українського санкційного законодавства?

Український режим — унікальний тим, що його рішення ухвалює Рада національної безпеки і оборони, а вводить у дію указ Президента, і санкції можуть застосовуватися до осіб, які не фігурують у жодному західному списку. Це працює в обидва боки: особа може бути під українськими санкціями і не бути під санкціями ЄС чи навпаки.

Другий момент — українське законодавство активно використовує механізм стягнення активів підсанкційних осіб у власність держави через судову процедуру, що є більш агресивним інструментом порівняно із замороженням активів у західних режимах. Для комплаєнс-функції це означає, що перевірка «лише за списками ЄС» під час роботи з українськими контрагентами системно недостатня — національний список часто ширший і оновлюється частіше.

Чому контрагент може виявитися підсанкційним через ланцюг власності?

Бо санкційний статус у більшості режимів поширюється не тільки на саму особу, а й на компанії, які вона контролює прямо чи опосередковано. Формально «чиста» компанія може бути власністю холдингу, кінцевим бенефіціаром якого є підсанкційна особа через кілька рівнів володіння.

Саме тому перевірка за назвою компанії чи навіть за ЄДРПОУ/номером реєстрації нічого не гарантує — потрібен аналіз ланцюга власності до кінцевого бенефіціара. Це методично складна робота, і про підходи до читання таких ланцюгів детальніше йдеться в матеріалі про аналітику зв'язків і активів.

Практика показує, що найбільш вразливі точки — це трасти, номінальне володіння і структури в юрисдикціях із закритими реєстрами бенефіціарів. Жоден із чотирьох розглянутих режимів не вирішує цю проблему автоматично: перевірка залишається обов'язком того, хто укладає угоду.

Як перевірити контрагента одразу за кількома режимами?

Одноразова перевірка за одним списком не закриває ризик — потрібен послідовний процес по всіх релевантних юрисдикціях.

1. Визначити, які режими взагалі релевантні для угоди — за валютою розрахунків, походженням сторін, використовуваною інфраструктурою.
2. Перевірити контрагента і його прямих власників за списками ЄС, OFAC (США), OFSI (Британія) та українським переліком РНБО.
3. Підняти ланцюг власності до кінцевого бенефіціара і повторити перевірку на кожному рівні.
4. Перевірити афілійованих осіб — керівників, довірених осіб, спільні адреси реєстрації.
5. Зафіксувати результат перевірки документально — з датою, джерелом і версією списку на момент перевірки.
6. Повторювати перевірку періодично, бо списки оновлюються, і статус, який був «чистим» на момент підписання, може змінитися.

Цей алгоритм не замінює технічний скринінг, а описує логіку, за якою організований мінімальний робочий процес — детальніше про його склад можна прочитати в матеріалі про санкційний скринінг контрагента, а про джерела для самостійної перевірки — у статті про OSINT для перевірки контрагента.

Порівняльна таблиця чотирьох режимів

FAQ

Чи достатньо перевірити контрагента лише за санкційним списком ЄС, якщо компанія працює тільки в Україні та ЄС?

Ні, цього недостатньо навіть у межах цих двох юрисдикцій. Український перелік РНБО і список ЄС не є ідентичними, і особа може перебувати під санкціями лише одного з режимів — тому перевірку потрібно проводити за обома базами окремо.

Чому компанія, зареєстрована поза ЄС і США, може все одно підпадати під їхні санкції?

Через екстериторіальність — якщо операція розрахована в доларах, проходить через американську банківську кореспондентську мережу або залучає технології/послуги американського чи європейського походження, юрисдикція режиму може застосовуватися незалежно від місця реєстрації сторони.

Як часто варто повторювати перевірку контрагента за санкційними списками?

Це залежить від ризик-профілю угоди, але практика показує, що одноразова перевірка на етапі підписання договору недостатня для довгострокових відносин. Списки оновлюються регулярно, і статус контрагента може змінитися вже після початку співпраці.

Що робити, якщо контрагент «чистий» за всіма чотирма списками, але має підозрілу структуру власності?

Відсутність прямого збігу зі списками не закриває ризик, якщо ланцюг власності непрозорий або веде до юрисдикції із закритим реєстром бенефіціарів. У такому разі рішення про продовження співпраці варто приймати з урахуванням структурного ризику, а не лише формального статусу за списками, і кожна така ситуація потребує окремого розгляду.

Чи може особа бути одночасно під санкціями України і не бути під санкціями ЄС чи США?

Так, це відбувається регулярно, оскільки українське рішення РНБО ухвалюється на основі національної оцінки загроз і не потребує узгодження із західними партнерами. Це одна з причин, чому бізнес, що працює виключно з українськими контрагентами, не може обмежуватися перевіркою за західними списками.

Чотири режими описують чотири різні логіки ухвалення рішень, і жодна з них не покриває периметр ризику повністю сама по собі. Практичний висновок простий: перевірка контрагента має враховувати всі релевантні юрисдикції одночасно і йти до кінцевого бенефіціара, а не зупинятися на формальному збігу назви компанії зі списком.